Новини

21.04.2010
Узагальнення судової практики при застосуванні норм земельного законодавства
 

ПЛЕНУМ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ

 

П О С Т А Н О В А

 

16.04.2004  N 7

 

 

Про практику застосування судами земельного

законодавства при розгляді цивільних справ

 

{ Зміни опрацьовуються. Додатково див. Постанову

Верховного Суду

N 2 ( v0002700-10 ) від 19.03.2010 }

 

 

     Відповідно до  ч.1 ст.  14 Конституції України ( 254к/96-ВР )

земля  є  основним  національним  багатством,  що  перебуває   під

особливою   охороною   держави,   яка   полягає   в   забезпеченні

раціонального  використання  земельних  ресурсів,   збереженні   й

відтворенні   родючості   грунтів,   захисті  їх  від  псування  і

забруднення,  реалізації  громадянами,   юридичними   особами   та

державою  їхніх  прав власності та землекористування відповідно до

закону. Важлива роль у захисті прав і законних інтересів громадян,

юридичних  осіб  та  держави  в  земельних  і  пов'язаних  із ними

майнових правовідносинах належить судам.

     Узагальнення практики розгляду судами земельних та пов'язаних

із земельними відносинами майнових спорів свідчить про те, що вони

вирішуються  в  основному  правильно.  Водночас  у  ряді  випадків

допускаються   помилки:   у   визначенні  юрисдикції  цих  спорів;

застосуванні  норм про вилучення земель і відшкодування заподіяних

порушенням  земельного  законодавства  збитків; визначенні порядку

використання  земельної  ділянки  громадянами, яким належать жилий

будинок,   господарські  будівлі  та  споруди  на  праві  спільної

власності,  тощо.  {  Абзац другий Преамбули із змінами, внесеними

згідно  з  Постановою  Верховного  Суду  N  2  ( v0002700-10 ) від

19.03.2010 }

     З метою забезпечення правильного  й  однакового  застосування

законодавства  при  розгляді  судами  земельних  та  пов'язаних із

земельними відносинами  майнових  спорів  Пленум  Верховного  Суду

України П О С Т А Н О В Л Я Є:

 

     1. Звернути увагу судів на необхідність неухильно додержувати

норм Конституції ( 254к/96-ВР  )  та  законів  України,  прийнятих

відповідно  до них інших нормативно-правових актів про землю та її

охорону, захищати права всіх суб'єктів права власності на землю та

господарювання  на  ній  при  вирішенні земельних та пов'язаних із

земельними відносинами майнових спорів.

 

     2.  За  загальним  правилом  розмежування компетенції судів з

розгляду   земельних   та  пов'язаних  із  земельними  відносинами

майнових  спорів  відбувається  залежно  від суб'єктного складу їх

учасників.  Ті  земельні  та  пов'язані  із земельними відносинами

майнові  спори,  сторонами  в  яких  є  юридичні  особи,  а  також

громадяни,  що  здійснюють підприємницьку діяльність без створення

юридичної  особи  і в установленому порядку набули статус суб'єкта

підприємницької діяльності, розглядаються господарськими судами, а

всі інші - в порядку цивільного судочинства, крім спорів, зокрема,

щодо  оскарження  рішень,  дій  чи бездіяльності суб'єктів владних

повноважень  при  реалізації  ними  управлінських  функцій у сфері

земельних  правовідносин,  вирішення  яких  згідно з пунктами 1, 3

частини  першої  статті 17 Кодексу  адміністративного  судочинства

(  2747-15  )  віднесено  до компетенції  адміністративних  судів.

{  Абзац перший пункту 2 із змінами, внесеними згідно з Постановою

Верховного Суду N 2 ( v0002700-10 ) від 19.03.2010 }

     Виходячи з положень статей 8, 124 Конституції ( 254к/96-ВР ),

статей  26,  30, 87-90, 97, 100, 102, 118, 123, 128, 143-146, 149,

151, 153-158, 161, 210, 212 Земельного кодексу України ( 2768-14 )

(далі - ЗК), глав 27, 33, 34 Цивільного кодексу України ( 435-15 )

(далі  -  ЦК),  ст. 15 Цивільного процесуального  кодексу  України

(  1501-06  )  (далі  - ЦПК), ст. 12 Господарського процесуального

кодексу  України  ( 1798-12 ) (далі - ГПК) судам (підсудні) справи

за заявами, зокрема: { Абзац другий пункту 2 із змінами, внесеними

згідно  з  Постановою  Верховного  Суду  N  2  ( v0002700-10 ) від

19.03.2010 }

     - з приводу володіння, користування, розпорядження земельними

ділянками,  що перебувають у власності громадян чи юридичних осіб,

і визнання недійсними державних актів про право власності та право

постійного користування земельними ділянками;

     - про  право  громадян   на   земельну   частку   (пай)   при

приватизації  земель державних і комунальних сільськогосподарських

підприємств,  установ  та  організацій,  використання  при   цьому

земельних ділянок із меліоративними системами;

     - про розподіл несільськогосподарських угідь  при  ліквідації

сільськогосподарських підприємств, установ, організацій;

     - про визнання недійсною відмови у розгляді заяв громадян про

безоплатну  передачу  у власність (приватизацію) земельних ділянок

із  земель  державної  або  комунальної  власності   для   ведення

фермерського  й особистого селянського господарства,  садівництва,

будівництва  та  обслуговування  жилого   будинку,   господарських

будівель і споруд, дачного будинку та індивідуального гаража;

     - про  визнання  недійсною  відмови  в  наданні  у   постійне

користування земельних ділянок юридичним особам;

     - про визнання незаконною відмови у продажу земельних ділянок

із   земель  державної  або  комунальної  власності  громадянам  і

юридичним особам,  які  мають  право  на  набуття  цих  ділянок  у

власність, а також іноземним державам;

     - про вирішення спорів, пов'язаних з орендою землі;

     - про встановлення та припинення дії земельних сервітутів;

     - про  примусове  припинення  права  на  земельну  ділянку  з

передбачених ЗК ( 2768-14 ) підстав;

     - про недійсність відмови у  розгляді  заяви  про  погодження

місця  розташування  об'єкта,  щодо  якого порушується питання про

вилучення (викуп) земельної ділянки;

     - про  вирішення  спорів щодо проведення розвідувальних робіт

на землях, що перебувають у власності чи користуванні громадян або

юридичних осіб;

     - про вирішення майнових  спорів,  пов'язаних  із  земельними

відносинами,   в   тому   числі   про  відшкодування  власникам  і

землекористувачам   збитків,   заподіяних   вилученням   (викупом)

визначених угідь,  обмеженням їхніх прав або порушенням земельного

законодавства;

     - про  відшкодування  витрат  сільсько- та лісогосподарського

виробництва;

     - про  визнання  недійсними угод купівлі-продажу,  дарування,

застави,  обміну  земельних  ділянок,  укладених   із   порушенням

встановленого законом порядку;

     - про повернення самовільно зайнятої земельної ділянки чи про

звільнення земельної ділянки особою,  що займає її без належних на

те підстав;

     - про  вирішення  спорів стосовно розмежування територій сіл,

селищ, міст, районів та областей;

     - про вирішення земельного спору, що відповідно до визначеної

ЗК  (  2768-14  )  компетенції   розглядався   органом   місцевого

самоврядування  чи  органом  виконавчої  влади  з питань земельних

ресурсів,  з рішенням якого одна зі сторін у земельному  спорі  не

погоджується.

 

     3. Земельні  спори  громадян  з  органами  державної влади та

органами  місцевого  самоврядування  з  питань  надання  земельної

ділянки   для   ведення   фермерського  господарства  у  випадках,

передбачених законодавством,  а також  спори  з  майнових  питань,

пов'язаних  із  земельними відносинами,  за участю громадян,  що є

членами  фермерського   господарства,   їхніх   спадкоємців   тощо

підвідомчі загальним судам.

     Оскільки фермерські господарства є юридичними  особами,  їхні

земельні  спори  з  іншими  юридичними  особами,  у тому числі про

надання чи продаж із земель державної  або  комунальної  власності

земельної   ділянки   для   розширення   господарства,  підвідомчі

господарським судам.

 

     4. Згідно зі ст.  158 ЗК ( 2768-14 ) суди розглядають  справи

за спорами про межі земельних ділянок,  що перебувають у власності

чи користуванні громадян-заявників, які не погоджуються з рішенням

органу  місцевого  самоврядування  чи  органу  виконавчої  влади з

питань земельних ресурсів.  Зазначені  спори  підлягають  розгляду

місцевими судами незалежно від того,  розглядалися вони попередньо

органом місцевого самоврядування або органом  виконавчої  влади  з

питань  земельних ресурсів чи ні.  Рішення цих органів щодо такого

спору не може бути підставою для відмови в прийнятті заяви чи  для

закриття провадження в порушеній справі.

 

     5. Підставою для пред'явлення позову про відшкодування шкоди,

заподіяної порушенням земельного законодавства, є зобов'язання, що

виникає   внаслідок   заподіяння   такої   шкоди  організації  або

громадянину, тому такі позови відповідно до статей  125,  126  ЦПК

( 1502-06  )  можуть  пред'являтися  за вибором позивача за місцем

проживання  відповідача  (місцем  знаходження  органу   управління

юридичної особи) або за місцем заподіяння шкоди.

 

     6. Спори  щодо  додержання  правил добросусідства - обов'язку

власників і землекористувачів обирати  такі  способи  використання

земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких

власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається

найменше  незручностей (затінення,  задимлення,  неприємні запахи,

шумове забруднення тощо),  - розглядаються  судами  відповідно  до

статей 103-109 ЗК ( 2768-14 ) і в тому разі,  коли вони попередньо

не розглядалися відповідним органом  місцевого  самоврядування  чи

органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

     Зазначені спори потрібно відрізняти від спорів щодо земельних

сервітутів - права власника або землекористувача земельної ділянки

на  обмежене  платне  чи  безоплатне  користування чужою земельною

ділянкою (право проходу  чи  проїзду  на  велосипеді;  проїзду  на

транспортному  засобі  по  наявному  шляху;  право  прокладання та

експлуатації ліній електропередачі,  зв'язку, трубопроводів, інших

лінійних  комунікацій;  право  прокладати на свою земельну ділянку

водопровід із чужої природної  водойми  або  через  чужу  земельну

ділянку;  право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню

або через сусідню земельну ділянку;  право забору води з природної

водойми,  розташованої  на  сусідній  земельній ділянці,  та право

проходу до природної водойми; право поїти свою худобу із природної

водойми,  розташованої  на  сусідній  земельній ділянці,  та право

прогону худоби до  природної  водойми;  право  прогону  худоби  по

наявному   шляху;  право  встановлення  будівельних  риштувань  та

складування будівельних матеріалів з  метою  ремонту  будівель  та

споруд тощо), - вирішення яких не віднесено до компетенції органів

місцевого самоврядування та  органів  виконавчої  влади  з  питань

земельних ресурсів.

 

     7. Судам   слід  мати  на  увазі,  що  підвідомчі  їм  спори,

пов'язані із земельними  відносинами,  розглядаються  в  позовному

провадженні.

     За заявою сторони,  яка не  погоджується  з  рішенням  органу

місцевого   самоврядування   чи   органу   виконавчої  влади  щодо

земельного спору,  суд  перевіряє  правильність  цього  рішення  і

вирішує спір по суті.

     Захист прав громадян та юридичних осіб  на  земельні  ділянки

здійснюється згідно з ч.3 ст.  152 ЗК ( 2768-14 ) шляхом: визнання

прав;   відновлення  стану  земельної  ділянки,  який  існував  до

порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або

створюють  небезпеку  порушення  прав;  визнання  угоди недійсною;

визнання недійсними рішень органів виконавчої  влади  або  органів

місцевого   самоврядування;   відшкодування   заподіяних  збитків;

застосування інших передбачених  законом  способів.  Зокрема,  при

оскарженні  рішень  органів  виконавчої влади чи органів місцевого

самоврядування з питань,  віднесених до їх компетенції (наприклад,

про  відмову  в передачі у власність чи в продаж земельної ділянки

або розміщенні об'єкта),  суд у  разі  задоволення  позову  визнає

рішення  цих  органів  недійсними  і  зобов'язує  їх,  залежно від

характеру спору,  виконати певні дії на захист порушеного права чи

сам визнає це право за позивачем.

 

     8. Вирішуючи спори про припинення права власності на земельну

ділянку  чи права користування нею,  суди повинні враховувати,  що

орган виконавчої влади  або  орган  місцевого  самоврядування  має

право прийняти рішення про це лише в порядку, з підстав і за умов,

передбачених статтями   140-149   ЗК  (  2768-14  ).  У  випадках,

визначених цими нормами,  припинення права власності на  землю  чи

права землекористування провадиться за позовом відповідного органу

виконавчої влади чи органу  місцевого  самоврядування  в  судовому

порядку, недодержання якого є підставою для визнання рішення цього

органу та виданих державних актів недійсними.  У разі пред'явлення

до органу виконавчої влади або місцевого самоврядування позову про

незаконність припинення права землекористування через  відсутність

судового рішення про вилучення земельної ділянки відповідач вправі

пред'явити  зустрічний  позов  про  таке  вилучення,  а  суд   має

розглянути його разом із первинним позовом/span.

     Виходячи з установлених законодавством умов надання земельних

ділянок не можна вважати  таким,  що  суперечить  закону,  рішення

органу виконавчої влади чи місцевого самоврядування про скасування

свого рішення, за яким земельна ділянка була неправомірно одержана

у власність чи користування.  У цьому разі питання про недійсність

документів, виданих на підставі переглянутого рішення, вирішується

в судовому порядку.

     Питання про  дострокове  припинення  користування  землею  на

умовах   оренди   вирішується   шляхом   пред'явлення  позову  про

розірвання договору.  В разі  закінчення  зазначеного  в  договорі

строку  оренди  переважне  право  орендарів на поновлення договору

оренди, передбачене ст.  33 Закону від 6 жовтня 1998 р.  N 161-XIV

( 161-14 ) "Про оренду землі",  поширюється на випадки, коли земля

знову передається в оренду.

 

     9. Згідно  зі  статтями  146,  149  ЗК  (  2768-14  )  органи

виконавчої   влади  (Кабінет  Міністрів  України,  Рада  міністрів

Автономної Республіки  Крим,  місцеві  державні  адміністрації)  і

органи місцевого самоврядування (сільські, селищні, міські ради) в

межах наданих ЗК повноважень можуть звертатися до суду із  заявами

про вилучення (викуп) земельної ділянки, яка перебуває у власності

чи користуванні громадян  або  юридичних  осіб,  якщо  в  цьому  є

суспільні потреба чи необхідність.

     Земельна ділянка може бути викуплена  для  суспільних  потреб

лише у випадках,  передбачених ч.1 ст.  146 ЗК ( 2768-14  ).  Інші

підстави не можуть розглядатись як такі потреби.

     Відповідно до  ст.  147  ЗК  ( 2768-14 ) з мотивів суспільної

необхідності зазначені  земельні  ділянки  можуть  бути  відчужені

(вилучені) в разі введення воєнного чи надзвичайного стану.

     Власник земельної ділянки або землекористувач, без згоди яких

прийнято  рішення  про вилучення (викуп) землі,  можуть пред'явити

позов про визнання недійсним рішення органу  виконавчої  влади  чи

органу місцевого самоврядування з цього питання.

     Вилучення (викуп)   земельної   ділянки   допускається    при

дотриманні гарантій  прав  на  землю,  передбачених  розд.  V   ЗК

( 2768-14  )  та  ст.  350  Цивільного  кодексу України ( 435-15 )

(далі - ЦК),  якщо рішення про це прийнято компетентним органом  з

підстав і в порядку,  встановлених законом, а власникові земельної

ділянки має бути відшкодована її вартість.

     У разі,  коли буде встановлено,  що викуплена для  суспільних

потреб  земельна  ділянка  використовується  не  за  призначенням,

колишній її власник має право звернутися до  суду  з  позовом  про

визнання   недійсним   договору   викупу  чи  його  розірвання  та

відшкодування пов'язаних із цим збитків.

     При потребі  вилучення  земельної ділянки для юридичної особи

остання зобов'язана спочатку погодити це питання з власником землі

чи  землекористувачем  та  відповідним органом виконавчої влади чи

органом місцевого самоврядування,  а у випадку відмови  когось  із

них  має  право  пред'явити  позов про визнання відмови недійсною.

Рішення про задоволення такого позову є підставою для  розроблення

проекту відведення земельної ділянки.

 

     10. Згідно  зі ст.  118 ЗК ( 2768-14 ) питання про безоплатну

приватизацію   земельної   ділянки   для   ведення    фермерського

господарства  в  межах  норм  за заявою громадянина із зазначенням

бажаного розміру та мети  одержання  землі  вирішується  районною,

Київською,  Севастопольською  міськими  державними адміністраціями

щодо земель державної власності,  а  стосовно  земель  комунальної

власності - сільською, селищною, міською радою.

     У судовому порядку це  питання  вирішується  в  разі  відмови

зазначених  органів  у  передачі земельної ділянки у власність для

цієї мети в бажаному розмірі чи місці або в разі  нерозгляду  ними

заяви.

     При цьому   слід   ураховувати,   що   право   на   створення

фермерського господарства має кожний вісімнадцятирічний дієздатний

громадянин України,  який виявив бажання  та  пройшов  професійний

відбір  на  право  створення  фермерського господарства в районній

(міській)  професійній  комісії  з  питань  створення  фермерських

господарств (статті 5,  6 Закону від 19 червня 2003  р.  N  973-IV

( 973-15  )  "Про  фермерське  господарство").  Порядок проведення

професійного відбору регулюється Положенням про порядок проведення

професійного  відбору  з  питань створення фермерських господарств

(затверджений наказом Міністерства  аграрної  політики  України  і

Міністерством  праці  та соціальної політики України від 17 грудня

2003 р.  N 452/335 ( z0118-04 ) та зареєстрований  у  Міністерстві

юстиції України 28 січня 2004 р. за N 118/8717).

     Для ведення  фермерського  господарства  земельні  ділянки із

земель державної або комунальної власності безоплатно  передаються

в   розмірі   земельної   частки   (паю),  визначеної  для  членів

сільськогосподарських  підприємств,  розташованих   на   території

сільської,   селищної,   міської   ради   за   місцем  знаходження

фермерського господарства.  Якщо їх декілька,  розмір частки (паю)

визначається   як   середній   по  цих  підприємствах,  а  в  разі

відсутності там  таких  -  як  середній  по  району  (ст.  121  ЗК

( 2768-14 ).

     Розглядаючи зазначене  питання  за  позовом  громадянина  про

визнання  рішення  щодо  відмови у передачі йому земельної ділянки

недійсним,  суд у разі задоволення  позову  зобов'язує  відповідну

районну адміністрацію чи сільську,  селищну,  міську раду передати

земельну ділянку у власність позивачеві.

 

     11. Розглядаючи позови про захист  прав  власників  земельних

ділянок  і землекористувачів (про усунення перешкод у користуванні

ними  тощо),  суд  має  перевіряти   законність   рішення   органу

виконавчої  влади  чи органу місцевого самоврядування про передачу

земельної ділянки іншій особі без вилучення (викупу) її в позивача

в   установленому   порядку  і  за  наявності  для  цього  підстав

ухвалювати рішення про його незаконність.

 

     12. Вирішуючи  позови  про  відшкодування  збитків  власникам

землі  та  землекористувачам,  суди повинні мати на увазі,  що при

вилученні (викупі) сільськогосподарських  угідь,  лісових  земель,

чагарників   для   потреб,   не   пов'язаних   із   сільсько-   чи

лісогосподарським виробництвом,  їх тимчасовому зайнятті для інших

видів   використання,   встановленні  обмежень  щодо  використання

земельних ділянок,  погіршенні якості грунтового покриву та  інших

корисних властивостей сільськогосподарських угідь,  лісових земель

та чагарників,  приведенні  сільськогосподарських  угідь,  лісових

земель  та  чагарників  у  не  придатний  для  використання  стан,

неодержанні доходів за час  тимчасового  невикористання  земельної

ділянки, відшкодування збитків згідно  зі  статтями  156,  157  ЗК

( 2768-14  )  здійснюється  органами  виконавчої  влади,  органами

місцевого самоврядування,  громадянами та юридичними особами,  які

використовують  земельні  ділянки  і діяльність яких обмежує права

власників  та  землекористувачів  або  погіршує   якість   земель,

розташованих  у зоні їх впливу (в тому числі внаслідок хімічного і

радіоактивного  забруднення  території,  засмічення  промисловими,

побутовими й іншими відходами та стічними водами).

     У випадках самовільного зайняття земельних ділянок, псування,

забруднення  земель  чи   вчинення   інших   порушень   земельного

законодавства шкода відшкодовується відповідно до статей 211,  212

ЗК ( 2768-14 ),  статей 22,  623,  1166,  1172, 1192 ЦК ( 435-15 )

особами, що її заподіяли. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної

небезпеки її   відшкодовує  володілець  цього  джерела  згідно  зі

ст. 1187 ЦК.

 

     13. Роз'яснити  судам,  що  на  підставі  статей  207-209  ЗК

( 2768-14  )  втрати  сільсько-  і лісогосподарського виробництва,

заподіяні вилученням  (викупом)  сільськогосподарських  і  лісових

угідь  для  використання  їх  у  цілях,  не пов'язаних із веденням

сільського й лісового господарства,  обмеженням прав власників  чи

землекористувачів   або   погіршенням   якості   земель  внаслідок

негативного впливу, спричиненого діяльністю громадян, підприємств,

установ  і організацій,  не належать до збитків,  на відшкодування

яких мають право власники земельних ділянок та землекористувачі, і

відшкодовуються   уряду   Автономної  Республіки  Крим,  обласним,

Київській  та  Севастопольській  міським,   сільським,   селищним,

міським  радам  разом  із відшкодуванням збитків власникам землі й

землекористувачам.

 

     14. Розміри    збитків,   заподіяних   власникам   землі   та

землекористувачам вилученням (викупом)  або  тимчасовим  зайняттям

земельних ділянок у встановленому порядку, визначаються комісіями,

створеними  Київською  та  Севастопольською  міськими,   районними

державними  адміністраціями,  виконавчими комітетами міських (міст

обласного  значення)  рад  відповідно  до  Порядку  визначення  та

відшкодування   збитків   власникам   землі  та  землекористувачам

(затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19  квітня

1993 р. N 284 ( 284-93-п ).

     У такому ж порядку визначаються збитки,  заподіяні обмеженням

прав  власників  землі  та  землекористувачів,  погіршенням якості

земель або приведенням їх  у  не  придатний  для  використання  за

цільовим   призначенням   стан   унаслідок   негативного   впливу,

спричиненого  діяльністю  підприємств,  установ,  організацій   та

громадян.

     При тимчасовому зайнятті земельних ділянок для розвідувальних

робіт  розмір  збитків  і  порядок  їх  відшкодування визначаються

угодою   між   власниками   землі   або   землекористувачами    та

підприємствами,    установами,    організаціями,    що   провадять

розвідувальні роботи.  При  недосягненні  згоди  між  ними  розмір

збитків  визначається  зазначеними  вище  комісіями,  рішення яких

можуть бути переглянуті судом при вирішенні відповідних позовів.

 

     15. При     невиконанні      підприємствами,      установами,

організаціями,  що  тимчасово використовували земельні ділянки для

проведення  геологознімальних,  пошукових,  геодезичних  та  інших

розвідувальних   робіт,  передбаченого  ст.  97  ЗК  (  2768-14  )

обов'язку привести займану земельну ділянку в попередній  стан  за

свій рахунок в  установлений  строк  вони  повинні  відповідно  до

ст. 211 ЗК,  статей 22, 623, 1166, 1192 ЦК ( 435-15 ) відшкодувати

власникові  або  землекористувачеві  заподіяну  шкоду  в   розмірі

вартості робіт, потрібних для приведення земельної ділянки в такий

стан.  Для визначення розміру цієї шкоди суд у  разі  необхідності

може призначити експертизу.

 

     16. Вирішуючи  спори  про  відшкодування  власникам  землі  й

землекористувачам  шкоди,  заподіяної  самовільним  зайняттям  або

забрудненням земельних ділянок та  іншими  порушеннями  земельного

законодавства, суди  мають  виходити  з  того,  що  відповідно  до

ст. 156  ЗК  (  2768-14  ),  ст.  1166  ЦК  (  435-15 ) така шкода

відшкодовується у повному обсязі.

     Розмір шкоди, заподіяної пошкодженням посівів і насаджень при

прокладенні  шляхів,  трубопроводів  та проведенні розвідувальних,

бурових,   будівельних    робіт,    псуванням    і    забрудненням

сільськогосподарських   та   інших   земель,   іншими  порушеннями

земельного законодавства,  визначається з  урахуванням  витрат  на

відновлення  родючості землі,  а також доходів,  які власник землі

або землекористувач міг би  одержати  при  використанні  земельної

ділянки  і  які  він не одержав за час до приведення землі у стан,

придатний для її використання за  цільовим  призначенням,  або  до

повернення самовільно зайнятої ділянки.

     Зокрема, при пошкодженні посівів, самовільному зайнятті ріллі

або  сінокосінні на користь землекористувача (власника) стягується

вартість  неодержаних  сільськогосподарської  продукції  чи  сіна,

обчислена за ринковими цінами, з урахуванням середньої врожайності

певної культури в господарстві,  за винятком  витрат  виробництва,

пов'язаних  зі  збиранням  урожаю,  а  також витрат на відновлення

якості земель відповідно  до  їхнього  призначення.  Якщо  замість

пошкоджених   посівів  землекористувач  провів  у  тому  ж  сезоні

повторний  посів  культур,  відшкодуванню  підлягають  витрати  на

пересівання (вартість насіння, обробітку землі тощо).

     Відповідно до статей 90,  95,  212 ЗК ( 2768-14 )  самовільно

зайняті   земельні   ділянки   повертаються   їх   власникам   або

землекористувачам з  передачею  останнім  незібраного  врожаю  без

відшкодування  затрат,  понесених  за час незаконного користування

ними.

 

     17. У справах про відшкодування шкоди,  заподіяної порушенням

земельного  законодавства,  на  підставі  ст.  1193  ЦК ( 435-15 )

розмір відшкодування шкоди, заподіяної громадянином, зменшується у

випадку,  коли  груба необережність потерпілого сприяла виникненню

або  збільшенню  шкоди.  Таке  зменшення  можливе,  якщо  інше  не

встановлено законом.  Тому суди, розглядаючи такі спори, у кожному

випадку мають досліджувати наявність зазначених обставин.

     Суд може   зменшити   розмір  відшкодування  шкоди,  завданої

фізичною  особою,  залежно  від  установленого  ним  матеріального

становища  цієї особи з обов'язковим наведенням мотивів прийнятого

рішення, крім випадків, коли шкоду завдано вчиненням злочину.

     При розгляді  позовів  про  відшкодування  шкоди,  заподіяної

псуванням чи забрудненням землі,  судам слід з'ясовувати наявність

у   відповідача  можливості  провести  роботи  по  відновленню  її

попередньої якості. Якщо така можливість є, суд може відповідно до

ст.  1192  ЦК  ( 435-15 ) з урахуванням думки позивача зобов'язати

відповідача відшкодувати шкоду в  натурі,  встановивши  для  цього

відповідний строк.

 

     18. Вирішуючи  спори про право власності на земельну ділянку,

суди мають виходити з того, що:

     а) згідно з ч.1  статей 81, 82 ЗК ( 2768-14 ) право власності

на земельну ділянку набувають громадяни України та юридичні особи,

створені  громадянами  або юридичними особами України,  а іноземні

громадяни та юридичні особи й особи без  громадянства  та  спільні

підприємства,  засновані  за участю іноземних юридичних і фізичних

осіб,  можуть  набувати  право  власності  на   земельні   ділянки

несільськогосподарського  призначення  на підставах,  передбачених

частинами 2, 3 ст. 81, частинами 2, 3 ст. 82 ЗК;

     б) згідно  з  положеннями  ст.  119  ЗК  ( 2768-14 ) передача

громадянину у власність або в користування земельної ділянки, якою

він добросовісно,  відкрито і безперервно користується протягом 15

років за відсутності документів про право на цю земельну  ділянку,

здійснюється у порядку, встановленому ЗК;

     в) відповідно до ст.  125 ЗК ( 2768-14 )  право  користування

земельною  ділянкою  виникає  після  одержання  її  власником  або

землекористувачем документа, що посвідчує право власності чи право

постійного   користування   або   укладення  договору  оренди,  їх

державної реєстрації  та  встановлення  меж  земельної  ділянки  в

натурі (на місцевості);

     г) громадяни та юридичні особи зберігають право  на  земельні

ділянки  (п.  7  розд.  X  "Перехідні  положення"  ЗК ( 2768-14 ),

одержані ними  до  1  січня  2002  р.  у  власність,  у  тимчасове

користування  або  на  умовах  оренди  в розмірах,  що були раніше

передбачені чинним законодавством;

     ґ) при  переході  права  власності  на  будівлі та споруди за

цивільно-правовими угодами,  укладеними до 1 січня 2002 р., згідно

з  положеннями  чинної  до  цієї  дати  ст.  30  ЗК ( 2768-14 ) до

набувача від відчужувача переходить належне йому  право  власності

або  право  користування  земельною ділянкою,  на якій розташовані

будівлі  та  споруди,  якщо  інше  не  передбачалось  у   договорі

відчуження.  Після ж 31 грудня 2001 р. право власності на земельну

ділянку або її частину може переходити відповідно до ст. 120 ЗК на

підставі   цивільно-правових  угод,  а  право  користування  -  на

підставі договору оренди,  укладеного відповідно відчужувачем  або

набувачем.  При  переході  права  власності  на  будинок  або його

частину за договором довічного утримання  до  набувача  переходить

право на земельну ділянку, де вони розташовані, на умовах, на яких

вона належала відчужувачу.  В разі  переходу  права  власності  на

будівлі  та  споруди  до  кількох  осіб  право на земельну ділянку

визначається  пропорційно  часткам  осіб  у  вартості  будівлі  та

споруди,  якщо інше не передбачено в договорі відчуження останніх,

а при переході права власності на них до  фізичних  або  юридичних

осіб,  які  не  можуть  мати у власності земельні ділянки,  до них

переходить право користування земельною ділянкою.  Якщо  договором

про   відчуження   жилого  будинку,  будівлі  або  споруди  розмір

земельної ділянки  не  визначено,  до  набувача  переходить  право

власності  на  ті її частини,  одна з яких зайнята жилим будинком,

будівлею чи спорудою, а інша необхідна для їх обслуговування;

     д) при  приватизації  державного житлового фонду особи,  яким

передано у власність жилі приміщення  в  одноквартирних  будинках,

набувають  право  власності  на земельні ділянки,  де розташований

будинок, шляхом   їх   приватизації   згідно   із  положеннями  ЗК

( 2768-14 ).  У разі  приватизації  громадянами  багатоквартирного

жилого  будинку  відповідна  земельна  ділянка  може  передаватися

безоплатно у власність або надаватись  у  користування  об'єднанню

власників (ст. 42 ЗК);

     е) у  випадках,  передбачених  статтями 86-89 ЗК ( 2768-14 ),

володіння,  користування та розпорядження земельною ділянкою,  яка

перебуває  в спільній частковій власності,  здійснюються за згодою

всіх співвласників згідно з договором, у разі недосягнення згоди -

за  рішенням  суду,  а при перебуванні ділянки в спільній сумісній

власності (у подружжя, членів фермерського господарства, якщо інше

не передбачалось угодою між ними,  співвласників жилого будинку) -

за договором або законом. Учасник спільної часткової власності має

право  вимагати виділення належної йому частки зі складу земельної

ділянки (у тому числі й  разом  з  іншими  учасниками,  які  цього

вимагають) або виплати рештою учасників грошової компенсації за цю

частку  при  неможливості  її  виділення  та  отримання   в   його

володіння,  користування  частини  спільної земельної ділянки,  що

відповідає  розміру  його  частки.  Учаснику   спільної   сумісної

власності   зазначене   право   належить   за  умови  попереднього

визначення  розміру  рівних  земельних  часток,   якщо   інше   не

передбачено законом або не встановлено судом;

     є) оскільки за чинним з 1  січня  2002  р.  ЗК  (  2768-14  )

земельні  ділянки  перебувають  у  постійному  користуванні лише у

підприємств,  установ, організацій, що належать до комунальної або

державної  власності,  громадяни та юридичні особи,  які набули до

зазначеної   дати   право   постійного   користування   земельними

ділянками,  мають переоформити до 1 січня 2005 р.  право власності

на них  або  їх  оренди  у  встановленому  п.6 розд.  X "Перехідні

положення" ЗК порядку.

 

     19. У  справах  за  позовом  учасників  спільної власності на

землю про встановлення порядку володіння й  користування  спільною

земельною ділянкою,  на якій розташовані належні їм жилий будинок,

господарські  будівлі  та  споруди,  суд   з'ясовує   і   враховує

можливість  нормального користування будинком і здійснення догляду

за ним,  розташування господарських будівель, споруд, необхідність

зведення    будівель,    розташування  плодово-ягідних   насаджень

співвласників,  можливість проходу  з  вулиці  на  подвір'я  тощо.

Враховуються також вимоги санітарних правил і правил протипожежної

безпеки.   В   разі   неможливості    перенесення    співвласником

господарських  будівель  і насаджень на надану в його користування

частину ділянки суд має обговорити питання про відповідну  грошову

компенсацію.

     При пред'явленні вимог кожним з учасників спільної  власності

про  встановлення порядку користування спільною земельною ділянкою

суд може залишити в спільному користуванні лише ділянки, роздільне

користування якими встановити неможливо.

     Абзаци 1 і 2 цього пункту  стосуються  також  випадків,  коли

належні   особам   на  праві  спільної  власності  жилий  будинок,

господарські будівлі та споруди розташовані на земельній  ділянці,

яка  знаходилася  в  їх  користуванні  до  її  приватизації або за

договором оренди.

     При приватизації   громадянами  одно-  або  багатоквартирного

будинку   державного   житлового   фонду   порядок    користування

закріпленою за ним прибудинковою територією згідно з  п.5  ст.  10

Закону  від  19  червня  1992  р.  N  2482-XII  (  2482-12  ) "Про

приватизацію державного житлового фонду" здійснюється в порядку та

на умовах,   передбачених   ч.3  ст.  42  ЗК  (  2768-14  ),  якою

встановлено,  що  порядок  використання  земельних   ділянок,   де

розташовані  багатоквартирні жилі будинки,  а також належні до них

будівлі,   споруди   та   прибудинкові   території,   визначається

співвласниками.   Якщо  в  жилому  будинку  приватизовано  частину

квартир,  питання  про   користування   прибудинковою   територією

вирішується відповідно  до  положень ч.3 ст.  88 ЗК,  тобто шляхом

отримання  в  користування  її  частини,  що   відповідає   частці

приватизованих  квартир  та  інших  приміщень у вартості будинку і

споруд.  При цьому розміри та конфігурація земельних  ділянок,  на

яких розташовані багатоквартирні жилі будинки,  а також належні до

них будівлі,  споруди та прибудинкові території,  визначаються  на

підставі  проектів  розподілу  території кварталу,  мікрорайону та

відповідної землевпорядної документації.

 

     20. У  разі,  коли громадяни,  яким жилий будинок належить на

праві  спільної  власності,  крім  наданої   для   будівництва   й

обслуговування  цього  будинку та господарських будівель земельної

(присадибної) ділянки  з  належного  дозволу  відповідного  органу

виконавчої  влади  або  місцевої  ради тимчасово користуються ще й

незайнятою суміжною ділянкою,  суд,  вирішуючи  спір  про  порядок

користування  присадибною  ділянкою  та  розпорядження  нею,  може

одночасно визначити за тими  ж  правилами  і  порядок  тимчасового

користування  суміжною  ділянкою,  зазначивши  в  рішенні,  що він

встановлюється на період до припинення права користування нею.

 

     21. Виходячи  з  того,  що  порядок   користування   спільною

земельною ділянкою, у тому числі тією, на якій розташовані належні

співвласникам жилий  будинок,  господарські  будівлі  та  споруди,

визначається  насамперед  їхньою  угодою залежно від розміру їхніх

часток у   спільній   власності  на  будинок,  суд  відповідно  до

ст. 88 ЗК ( 2768-14 ) бере до уваги цю угоду при вирішенні  спорів

як між ними самими,  так і за участю осіб,  котрі пізніше придбали

відповідну частку в спільній  власності  на  землю  або  на  жилий

будинок  і  для  яких  зазначена  угода  також є обов'язковою.  Це

правило стосується тих випадків,  коли жилий будинок було поділено

в натурі.

     Суд може  не визнати угоду про порядок користування земельною

ділянкою, коли дійде висновку, що угода явно ущемляє законні права

когось   зі   співвласників,  позбавляє  його  можливості  належно

користуватися своєю частиною будинку,  фактично  виключає  його  з

числа   користувачів   спільної   земельної   ділянки,  суперечить

архітектурно-будівельним, санітарним чи протипожежним правилам.

     Якщо до  вирішення  судом  спору  між  співвласниками  жилого

будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на

якій  розташовані  будинок,  господарські  будівлі та споруди,  не

визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними

не  було  досягнуто  угоди про порядок користування нею,  суду при

визначенні частини спільної ділянки,  право на  користування  якою

має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у

вартості  будинку,  господарських  будівель  та  споруд   на   час

перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на

час виникнення останньої.

 

     22. Суд не може відмовити в позові або закрити провадження  у

справі  про встановлення порядку користування земельною ділянкою з

тих підстав,  що його визначено угодою сторін.  Якщо при вирішенні

спору   суд   установить,   що   співвласники   визначили  порядок

користування й розпорядження земельною ділянкою,  для зміни  якого

підстав  немає,  він  ухвалює рішення про встановлення саме такого

порядку.

     У резолютивній частині рішення в такій справі суд залежно від

її обставин повинен вказати розміри й межі тих  ділянок,  які  має

використовувати кожна зі сторін, і тих, які виділено для спільного

користування,  а також зазначити,  як сторони мають  проходити  до

будинку, будівель, споруд та на вулицю.

 

     23. Судам потрібно мати на увазі,  що згідно  зі  ст.  25  ЗК

( 2768-14  )  при  приватизації  земель  державних  та комунальних

сільськогосподарських підприємств,  установ,  організацій земельні

ділянки  передаються  їх працівникам,  а також пенсіонерам з числа

працівників з визначенням кожному з них земельної частки (паю)  за

рішенням    органу   виконавчої   влади   або   органу   місцевого

самоврядування і кожна з цих осіб має гарантоване  право  одержати

безоплатно  свою  земельну  частку  (пай),  виділену  в натурі (на

місцевості).

 

     24. Сертифікати  на право на земельну частку (пай) є дійсними

до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та  видачі

державного акта  про  право  власності  на  землю  (п.17  розд.  X

"Перехідні положення" ЗК ( 2768-14 ).

     Член колективного сільськогосподарського підприємства (далі -

КСП),  включений до списку,  що додається до  державного  акта  на

право  колективної  власності на землю,  набуває права на земельну

частку (пай) з дня  видачі  цього  акта,  і  в  разі  його  смерті

успадкування права на земельний пай  здійснюється  за  нормами  ЦК

( 435-15  ),  у  тому  числі й у випадку,  коли з різних причин ця

особа не отримала сертифікат на право на  земельну  частку  (пай).

Невнесення  до зазначеного вище списку особи,  яка була членом КСП

на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її

права на земельну частку.

     При неможливості  надати  такій особі земельну частку (пай) з

колективної власності через відсутність необхідної для цього землі

остання  відповідно до п.  7 Указу Президента України від 8 серпня

1995 р.  N  720/95  (  720/95  )  "Про  порядок  паювання  земель,

переданих    у    колективну    власність    сільськогосподарським

підприємствам і організаціям" має бути надана  із  земель  запасу,

створеного  місцевою  радою  під  час  передачі землі у колективну

власність.

     Позови громадян,  пов'язані з паюванням земель (зокрема,  про

визнання права на земельну частку (пай),  її розмір,  незаконність

відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути

предметом розгляду судів.  Відповідачами в таких  справах  є  КСП,

сільськогосподарські кооперативи,  районна державна адміністрація,

яка  затверджувала  розмір  паю,  вирішувала  питання  про  видачу

сертифіката,   а   також   виконавчий  орган  чи  орган  місцевого

самоврядування,  що має вирішувати питання про виділення земельної

частки (паю) в натурі, тощо.

 

     25. Звернути   увагу   судів   на   необхідність  неухильного

додержання вимог ст.  143 ЦПК  (  1502-06  )  щодо  підготовки  до

судового  розгляду справ про земельні та майнові спори,  пов'язані

із земельними відносинами.

     Зокрема, у  справах  про  встановлення  порядку  користування

земельною  ділянкою   співвласників   жилого   будинку   необхідно

витребовувати:   документи  про  надання  її  для  будівництва  та

обслуговування  жилого  будинку  й  господарських  будівель;  план

земельної ділянки,  відведеної в натурі (на місцевості); план цієї

ділянки із зазначенням її  частин,  що  перебувають  у  фактичному

користуванні кожного зі співвласників, а також розташованих на ній

будівель,  плодово-ягідних насаджень;  правовстановлюючі документи

на  будинок  із  зазначенням  розміру часток кожного співвласника;

угоду чи рішення суду про поділ будинку в  натурі  або  визначення

порядку користування ним; угоду про порядок користування земельною

ділянкою, якщо вона мала місце.

     При підготовці   до  розгляду  справ  про  надання  земельної

ділянки   для   ведення   фермерського    господарства    належить

витребовувати:  документи  про  освіту,  спеціальність чи професію

позивача,  стаж  його  роботи  в  сільському  господарстві,  місце

проживання;  план  розташування  земельної ділянки;  обгрунтування

щодо   її   розміру   та   перспектив   діяльності    фермерського

господарства;  документи  конкурсної  комісії про розгляд заяви та

проходження  конкурсного  відбору;  проект  відведення   земельної

ділянки,  розроблений  організацією,  яка  має  на  це відповідний

дозвіл (ліцензію).

     У справах  про  відшкодування  збитків  або  шкоди  необхідно

витребовувати:  акт  відповідної  комісії,  створеної   Київською,

Севастопольською     міськими     радами,    районною    державною

адміністрацією чи виконавчим  комітетом  міської  (міст  обласного

значення)   ради   для   визначення  розміру  збитків,  заподіяних

власникам землі та  землекористувачам,  затверджений  органом,  що

створив   цю  комісію;  проект  заходів  для  приведення  у  стан,

придатний для використання  за  цільовим  призначенням,  земельних

ділянок,  наданих у тимчасове користування,  та кошторис витрат на

це;  документи про вартість робіт з приведення у  попередній  стан

зіпсованих   або   пошкоджених  земель;  довідку  належної  служби

районної   державної   адміністрації   про   середню   врожайність

відповідних культур; довідку про ринкову ціну цих культур.

     Коли для з'ясування обставин,  які мають значення для справи,

необхідні  спеціальні  знання,  суддя  при  підготовці  справи  до

розгляду,  а суд - під час її розгляду  призначають  експертизу  з

додержанням вимог ст. 57 ЦПК ( 1501-06 ).

 

     26. Судам   необхідно   мати  на  увазі,  що  купівля-продаж,

дарування,   застава,   самовільний   обмін   земельних    ділянок

землекористувачами,  у  тому  числі  орендарями,  а  також  угоди,

укладені власниками  землі  з  порушенням  встановленого  для  них

порядку придбання або відчуження земельних ділянок,  відповідно до

ст.  210 ЗК (  2768-14  )  повинні  визнаватися  недійсними  -  із

наслідками, передбаченими відповідними статтями ЦК ( 435-15 ).

 

     27. Згідно зі статтями 48,  50 Закону від 7  лютого  1991  р.

N 697-XII ( 697-12 ) "Про власність",  ст.  257 ЦК ( 435-15 ) щодо

спорів про захист прав власників  земельних  ділянок,  стороною  в

яких   є   громадянин,  застосовується  трирічний  строк  позовної

давності, якщо інше не передбачено законом.

     Якщо для  певних  правовідносин,  пов'язаних  зі  здійсненням

права власності на землю чи користування нею,  законом встановлено

інші строки звернення до суду за вирішенням спору,  застосовуються

ці строки.

 

     28. Визнати  такою,  що втратила чинність,  постанову Пленуму

Верховного Суду України від 25 грудня 1996 р. N 13 ( v0013700-96 )

"Про  практику  застосування  судами  земельного законодавства при

розгляді цивільних справ".